Пацієнтам, для яких раніше був актуальний діагноз рак сечового міхура при видаленні останнього шляхом хірургічного втручання, можливо, знадобиться додаткова терапія, орієнтована на запобігання рецидивів в деяких ситуаціях. До такого висновку прийшли дослідники з Південно-західного медичного центру за підсумками проведення п’ятирічного міжнародного дослідження.
Зокрема в даному дослідженні визначалася можливість використання відповідного маркера, який допоможе визначити, хто з пацієнтів з цим діагнозом частіше стикається з рецидивированием захворювання після проведення видалення сечового міхура. Це, в свою чергу, дозволить визначити, хто з пацієнтів потребує подальшого проведення хіміотерапії. Опубліковані в останньому виданні «Європейська урологія» висновки носять вкрай важливий характер, тому як за рахунок наявності додаткової молекулярної інформації лікарі зможуть вирішити, чи варто введення токсичної хіміотерапії того ризику, на який йдуть онкологічні хворі на рак сечового міхура.
Слід зауважити, що рак сечового міхура займає четверте місце серед найбільш розповсюджених ракових захворювань, про що, зокрема, свідчать дані Американського онкологічного співтовариства. У ньому вважають, що в нинішньому році в США діагностовано близько понад 72 500 випадків діагностування цього захворювання, при цьому близько 15 200 осіб в цьому ж році помре від нього.
Як правило, пацієнти з інвазивної формою раку сечового міхура лікуються шляхом видалення частини сечового міхура або повністю всього органу (процедура цистектомія), однак додаткова хіміотерапія застосовується нечасто, хоча загальний рівень рецидиву захворювання і становить 1 на 3 випадки. При використанні п’яти комерційно доступних маркерів в комплексі з тканинами пацієнтів, у яких сечовий міхур був видалений, дослідники провели моніторинг по групі 216 пацієнтів, відстежуючи, повторюється у них рак.
За рахунок управління над такими патологічними чинниками, як ступінь, стадія, статус лімфовузлів, лимфоваскулярная інвазія і стан хірургічного краю з урахуванням фактора отримання пацієнтами раніше хіміотерапії, було визнано, що зміни біомаркерів є незалежним предиктором рецидивів і канцер-специфічного смертності.
«Добре відомим є той факт, що пухлини сечового міхура характеризуються певними молекулярними змінами. Однак проблема полягає в тому, що було мало даних стосовно того, яким саме пацієнтам необхідна додаткова терапія, особливо, якщо відсутні патологічні або радіологічні докази того факту, що поширення раку виходить за межі сечового міхура», зазначив доктор Лотан. «Дана ситуація актуальна, незважаючи на те, що близько 35% пацієнтів після цистектомії стикається з розвитком метастаз, причому більшість людей помирає від такого перебігу захворювання».
Мета дослідження полягала у встановленні того, чи є молекулярні маркери, які беруть участь у регуляції клітинного циклу і проліферації помічниками у виявленні пацієнтів з високим ризиком рецидиву захворювання або появи метастазів після хірургічного видалення сечового міхура. Наступним кроком, як передбачається, стануть спроби впровадження використання молекулярних маркерів безпосередньо в медичну практику.
