Десятиліттями вчені спостерігали цікавий феномен: деякі люди досягають надзвичайного віку — 100 років і більше, — зберігаючи вражаюче високі когнітивні функції. Ці «довгожителі» кидають виклик загальноприйнятій думці про неминучий розумовий занепад, спонукаючи дослідників з’ясувати чому деякі мізки залишаються гострими, навіть коли їхні тіла старіють.
Мозок, який долає перешкоди
Дослідження Емілі Рогальскі, доктора філософії з Північно-західного університету, показує, що мозок довгожителів часто схожий на мозок здорових людей у віці 50-60 років. Це не просто удача; це вимірна різниця в нервовій структурі та функції. Незважаючи на очікуване зменшення мозкової тканини з віком — мозок 90-річної людини важить приблизно на 10% менше, ніж мозок 40-річної — ці довгожителі витривалі. Їхній мозок містить більшу щільність нейронів фон Економо, спеціалізованих клітин, пов’язаних із швидким спілкуванням, і демонструє дивовижну здатність протистояти пошкодженням, пов’язаним із віком.
Це важливо, тому що вікові зміни головного мозку – це не просто косметичний дефект. Префронтальна кора головного мозку, важлива для складного мислення, і гіпокамп, важливий для пам’яті, з часом зменшуються. Однак довгожителі, схоже, обходять цей процес стороною. У деяких навіть мозок пошкоджений тими ж фізичними маркерами, що спостерігаються при пізній стадії хвороби Альцгеймера, але вони не відчувають когнітивних розладів. Один із суб’єктів в Амстердамі залишався повністю працездатним у віці 108 років, незважаючи на серйозні рубці на мозку.
Стійкість, а не лише генетика?
Дослідники з Університету Вріє в Амстердамі виявили, що 60% довголітніх людей уникають деменції, що спростовує припущення про те, що погіршення когнітивних здібностей неминуче. Це викликає важливі питання: чи генетично ці люди схильні до довголіття мозку, чи вони активно протистоять розумовому занепаду?
Робота Рогальського свідчить про останнє. Вона зазначає, що столітні люди мають спільну рису: виняткову стійкість перед обличчям надзвичайного стресу. Незалежно від того, пережили травму війни, особисту втрату чи хворобу, яка загрожує життю, вони демонструють постійну здатність адаптуватися та рухатися вперед. Це не лише «позитивне мислення»; це фундаментальна різниця в тому, як їхній мозок сприймає нещастя.
Ефект плато
Найдивовижніше відкриття полягає в тому, що коли столітні люди досягають певного віку (приблизно 100-101 рік), їхні когнітивні функції мають тенденцію стабілізуватися. На відміну від молодих людей, у яких ризик розвитку деменції лінійно зростає з віком, довголітні, які залишаються розумово розвиненими, можуть залишатися такими роками, не зважаючи на типове експоненціальне зниження. Це свідчить про наявність захисного механізму, або вродженого, або розвинутого протягом життя через стійкість.
Міжнародні дослідження, що включають понад 100 000 сканувань мозку, підтверджують цю ідею: мозок адаптується протягом життя, і деякі люди виявляють надзвичайну здатність протистояти зниженню когнітивних функцій навіть у глибокій старості.
На завершення, хоча деменція залишається значною небезпекою з віком, існування столітніх людей доводить, що когнітивне здоров’я не є наперед визначеним. Їхній мозок демонструє надзвичайну здатність протистояти збоям, адаптуватися до стресу та підтримувати функції, що перевищують те, що раніше вважалося можливим. Вивчення цих людей надає цінну інформацію про здатність мозку до стійкості та потенціал затримувати або навіть обходити вікове зниження когнітивних функцій.
